Прикрий випадок

Спустившись на перший поверх і вийдучи зі зворотнього боку наскрізного під’їзду, Федір опинився на вулиці. Було вкрай зимно, як на ту пору. Минулого тижня березень блимнув сонцем, давши хоч якусь надію на тепло, та зима ще не відпускала, лютий продовжував лютувати, сковуючи всі людські сподівання в безликих крижаних бурулях. Федір навмисно вийшов через задні двері, бо не хотів зустрічатися поглядом зі старою сусідкою, яка постійно чомусь пильнувала перехожих, щоб ті бува не зайшли до будинку. Мабуть, їй просто не було чого робити. Зрештою, на старості кожен доживає вік, як може. Аби не нав’язливість старої, з нею ще можна було б вітатися, але вона часом такий лемент могла влаштувати з нічого, що сусіди намагалися миттю прослизнути повз її двері.

Обходячи кучугури сміття, які будівельники залишили ще з осені не прибраними, Федір завернув за ріг й опинився на майже безлюдній вулиці. Вітер дерся, мов скажений, обсмоктуючи заморожені гілля дерев, пусті дахи, холодні вікна та поодиноких зівак на дворі. Закутавшись кожен у хто що міг, майоріли вони своїми постатями як єдине свідчення життя на вулиці у такий час. Стовби мовчки стояли, присипані снігом, і тільки самотній ліхтар хитався над вікном зачиненої крамниці. Федір наче не помічав цього. Понуро опустивши голову, він ішов у роздумах, які кидалися то в один куток свідомості, то в інший, як вітер від будинку до будинку. Думки не могли знайти пристанища і мусили так само йти слизькою дорогою непевних рішень. Він прямував до в’язниці, куди було замкнено його молодшого брата вчора. Ситуація і без того була неясна, а чутки ще більше викривлювали її. Минулого дня Роман був арештований поліцією і доставлений у відділок. Федір тільки сьогодні дізнався; він мав деякі підстави для імовірного пояснення. Мотиви лежали в рамках закону, але їх реалізація вже могла трактуватися як злочин…

“Яка химера! Яка химера!.. Як тепер бути? Вони його точно не захочуть відпускати. Покажуть пункти, статті і гайда відбувати…” – Ламався в думках Федір. – ” Як пояснити? Це кінець. Скажи правду – буде гірше… Кожен бачить ситуацію лише з вежі своїх можливостей – сімейних, розумових, фахових. А якщо подивитися на неї в комплексі, виринає зовсім інша картина. Вони праві, але й ми праві. Тільки кожен має свою правду. Як сказати їм, нащо Роман там був, то вони ще гіршу загнуть. Кожен має свої мотиви, але на жаль, хіба може і повинен поліціянт трактувати ситуацію ширше, ніж із радіуса свого мундира?.. Доведеться обходити! Давати гроші командирові, чи не давати? А як він ще і мене за це хапне? В одній ситуації вони виблискують честю і вимагають цього від інших, а в наступній поводяться, як підлі хапуги. Ще візьме і лемент зчинить! Я не знаю…”

Інтенсивною ходою Федір наближався до темних воріт дільниці. В такій завірюсі все здавалося темним, навіть на сіре небо не можна було глянути, бо снігові потоки різали очі, змушуючи їх майже постійно бути закритими. Нікому не була змога те все бачити… Федір продовжував.

“Не могли іншого місця придумати! Ще якихось сто років тому, цими стежками ходили монашки до храму, за цими мурами вирувала зовсім інше атмосфера. Раніше тут прославляли і плекали життя, а зараз плекають тільки страх і ненависть в’язнів – а стіни ті самі… Чим не моральна катастрофа?” – Дійшовши до самих воріт упритул, Федір остовпів на місці. Він застиг і не міг повірити своїм очам. Хвіртка була замкнена, за нею раз-по-раз погавкував пес, а над ручкою висів надірваний папірець із написом:

“З певних причин прийом прохачів переноситься на понеділок, 15:00″


Leave a Reply