Пошта

Ганна довго чекала листа. Її чоловік поїхав у Краків і мав відписати, як тільки матиме час після поселення у готель. Це був перший його виїзд після того, як вони побралися. Ганна не мала змоги поїхати зі своїм чоловіком, та й тим більше, він не для розваг поїхав до Кракова. Але коли людина кохає когось, то хай би він прямував навіть на полярне коло, вона б усе одно подалася за ним. Душею Ганна також поїхала у те старовинне місто, а тіло залишилося працювати тут.

Вона з братом утримувала невелику молочарню, де завжди можна було напитися свіжого молока із вишуканими солодощами. Завжди багато відвідувачів, а особливо дітей, яких вона так любила. Своїх Ганна поки не мала, але сподівалася на найближчий час.

Вона прийшла у головне поштове відділення, куди часто приїжджав поштовий Форд із листами і листівками. Людей зранку вже трохи назбиралося, бо пошта у той час – чи не єдиний спосіб зв’язку із далекими рідними серцю людьми. Хоча листи завжди приходили у скриньки, або їх просто приносив поштар. Але завжди була така категорія, якій не терпілося вичекати на місці, і вони стрімголов кидалися на поштові відділення ловити сигнали від далеких людей. Сьогодні Ганна була серед тих. Вона чекала і мучилася, як же там її чоловік, як доїхав, як поселився. Звичайні побутові питання, але для закоханих це як лебедина пісня.

-Доброго дня! – привіталася вона із працівницею, яка саме сортувала листи. Це була Оксеня, приятелька Ганни. Вона завжди була в курсі усіх світових новин, бо міжнародні газети отримували через цю пошту.
-Доброго дня, Ганно! Як молоко? Як діти?
-Добре… Бачу, ви листи привезли?
-Таак, зараз розгрібаємо ці мішки. Думаєш, чи не написав тобі твій? Та написав, куди він дінеться від такої кралі, як ти. – Завзято відказала Оксенія, викладаючи стоси листів із сірих поштових мішків. Ганна усміхнулася у відповідь.
-Я вчора тижневик переглядала свіжий. – почала Оксеня. – У Франції минулої п’ятниці відбулося велике засідання про права жінок, де виступали доповідачі з багатьох країн. Вони всі в один голос заявляють, що жінці пора звільнитися. Стати в один рівень з чоловіком. Знаєш, цей рух набуває масштабності. Нам також треба було б якось зібратися і поговорити. І справді. Все нове і важливе належить чоловікам. Як торік відкрився салон Олекси Єсіпова, право першому сісти за кермо випало саме чоловікові. Хоча жінок у черзі було не менше. Війну, яка зруйнувала імперії, затіяли саме чоловіки. Дай їм волю – весь світ знищать. Треба самим піднятися. Стати жінці на протилежні суспільні терези, щоб якось переважити світ катастроф, у яких винні чоловіки. Організувати зустріч. Думаю, багато б підтримало. – торохтіла і торохтіла Оксеня, сортуючи листи за дільницями.

Нарешті дійшла черга до вулиці, де жила Ганна. Поштарка переглянула стосик кількох листів і з усмішкою передала повідомлення з Кракова Ганні. – Твоє. Тримай.
-Є! – зраділа та і схопила листа, як здобич – До речі, якщо ми жінки перестанемо раптом виконувати свою роль, то чоловічий світ узагалі рухне, бо на чому ж він іще стоїть, як не на нашій підтримці. Тоді все перевернеться, і чоловіки прийдуть на зібрання за повернення своїх колишніх прав. – після цієї розмови Ганна вискочила з поштамту і помчала додому читати.

Біля сусіднього віконечка стояв якийсь чоловік і заповнював поштову листівку на відправлення. Краєчком вуха він підслухав їхню розмову. Коли Ганна покинула залу, він несміливо оглянувся і взяв портфеля до рук, задумливо крутячи головою. Підійшов до вільного вікна і тицьнув листівку.
-Поштівка на Коломию.


Leave a Reply