Оглянися!

Костельна каплиця

Костельна каплиця

Того вечора почалося знайомство К. з Луцьком. Ні, не таке знайомство, коли людина їздить магазинами, проспектами, а потім з прикрістю і здивованим обличчям, наче його обдурила доля, підсумовує “а де в цьому місті метро і гіпермаркети розміром як два стадіони?”, а справжнє знайомство, пізнання не зовсім видимих речей.

Родом із сусіднього містечка, він украй рідко бував у цьому місті, і то зазвичай у дитинстві, тому тут усе було майже нове і непізнане. К. щойно отримав роботу, знайшов яку-не-яку кімнату і в вільний час нудився. В його рідній місцевості люди вели напівсільський спосіб життя, тож що робити на вихідні у більшому місті, де майже нема городів і хлівів із худобою, він не знав. Може, тому його тягнуло у якісь метаморфозні заклади, на різні події та в цікаві місця.

Того дня, пересиливши себе, К. пішов блукати старими вулицями. Усілякі легенди, привиди, вихваляння, містика – це було чуже для його здорового сільського глузду. Він хотів просто подивитися своїм поглядом на ті речі, на старі пам’ятки, щоб дізнатися, що ж воно таке і з чим його їдять…

Стояв досить теплий вологий весняний вечір. Сонце вже спустилося за крайнебо і темно-синє буття свіжого надвечір’я, крізь яке краплинами дощу хмара врізалася в сонну землю, викликало у нього дивне відчуття. Він ішов, слухаючи той шум. Крокуючи мокрими вуличками, К. минав жовтаві вікна, у яких густо плавали силуети незнайомих людей. Здалеку його привабив вигляд масивного фронтону, за яким на тлі темно-синього неба вимальовувався увінчаний латинським хрестом купол.

-Хм… – Подумав хлопець. Наблизившись до храму, побачив перед собою зачинені двері. Уже було надто пізно для відчинених дверей у наш час. І хоча він уже звик до постійного, навіть нічного шуму міста, але тут було напрочуд тихо та спокійно. К. вирішив зупинитися і трохи постояти тут. Все таки атмосфера невідомого зіграла своє. Він зупинився над однією з калюжок, побачивши своє відображення в ній. Вони разом були ніби склеєні підошвами. Думки обплуталися навколо питання, яке почало  хвилювати хлопця:

-Хто із нас справжній? Там же також є ліхтарі, небо, дерева, цей купол і… я!? Хто є чиїм відображенням? – До запахових рецепторів долинав запах оновленої після зими природи. В цю пору повітря має особливий запах: ще не зіпсований приторністю і насиченістю гарячого літа, але вже вільний від зимової застиглості, він цілком може бути оцінений майстерним парфумером. Це нагадало хлопцеві дитинство і водночас манило ледь відчутною п’янкістю нових можливостей та перспектив.

Народившись колись у своєму містечку, ось тепер він тут, має нову роботу, хоче завести сім’ю. Так само, як те зробив колись його батько… Засунувши руки до кишень, К. міркував далі:

-Яка дивина! А хіба те відображення не є справжнім? Таким самим світом, як цей. Паралельне відображення… Ну і ще цей хлопець, який також це думає і бачить мене крізь мокрий асфальт… Хто істинний? – Він кинув задумливий погляд у темне небо і знову глянув у калюжу. Та замість себе побачив вигляд якогось незнайомого йому чоловіка. Той пильно подивився К. у вічі і сказав:

Оглянися! Бог у тебе за спиною…


Leave a Reply