Безсилля

Земельний банк

-Передай мені ту кляту папку з номерами земельних ділянок на Набережній. – Трохи незадоволено промовив банківський працівник Петро своїй секретарці. – Та-ак, подивимося. Сторінки з 16 до 31, прізвище, площа, угу. До речі, ти принесла зі сховища папки на букву Z? – Машинально гортаючи сторінки з ділянками прогугнявив Петро. Це був працівник тридцяти років, який намагався видертися якомога вище по кар’єрних щаблях. Їхній банк щойно переїхав до новозбудованого приміщення і тимчасово половину документів розкидали по ще не зайнятих кімнатах, а іншими вже заповнили підвальні архівні сховища. Життя швидко змінювалося. Багато людей намагалися вхопитися за свій шанс, хоча старі звички часто ставали на заваді. Петро швидко перекваліфікувався на банківського працівника і пробував почати нове життя.

-Ну ти подумай, тут чорт ногу зломить! Чому вони подають тільки відомотсі про розмір земельної ділянки і прізвища власників? Невже не можна подати облікові записи, а там вже легше знайти що треба за їх номерами… Ти ж знаєш, як складався попередній реєстр. Там повний безпорядок, прізвища можуть повторюватися, дані переплутуватися. Фактично, замість того, щоб займатися справою, працівник мусить втопитися у співставленні номерів та прізвищ, щоб нічого не змішати! – обурювався Петро.

-Ми ще в минулому році розглядали це питання на звітному річному засіданні у Варшаві, багато людей скаржилися, але описова група наполягала, що їм зручніше записувати, як є, аніж посилатися на облікові номери. – Відповіла секретарка. – Вони керуються тим, наче для розгляду справи достатньо тільки тих фізичних даних, якими можна оперувати на практиці, начеб-то так природніше. Хіба тут розбереш, коли так багато людей працюють кожен над своїм. Один бачить те, іншому зручніше інше. Дивно, як ми ще працюємо…

-Завжди працювали так, але хіба не треба час від часу вдосконалюватися і робити якісь зміни на краще? Зрештою, щи може змінити одна людина проти усталених порядків?.. Я не хочу працювати з цими папками, вони алогічні! Я збираюся написати звернення до дирекції! Передай мені чистий папір. – Петро вже взявся писати, але втупив погляд у прочинені двері, за якими вже стояв якийсь селянин, що вимушено підслухав розмову.

-Доброго дня, Ви вже зранку у нас? – Протягнув Петро, приховуючи свою невдоволену міну із відчуттям провини.

-Аякже! Я буду часто ходити, я хочу повернути свій шматок біля річки. – Трохи знервовано і безнадійно, навіть з нотками ледь відчутної благальності, відказав селянин. Його земля лежала на тій місцині, де планувалося прокласти важливу міську магістраль, яка б виходила далі на сільські поля над річкою до стратегічного міжміського шосе. Уряд міста викупив ці ділянки у власників і вже наповну готувався до масштабного будівництва. Але людина, яка звикла жити на землі, губилася у цих нових економічних відносинах, тим більше, село вже приєднали до міста, й уклад маленького регіону порушувався. Деякі люди мали й інші суто індивідуальні причини для невдоволення. Селянини почувався обудреним і хотів відновити справедливість. Він уже кілька разів приносив гроші до банку, яке йому їх видало, з наміром віддати іх назад, повернувши собі ділянку. Але що міг зробити маленький банк-посередник перед глобальними планами уряду і встановленими правилами викупу?

Зрештою, розмова і цього разу зайшла в глухий кут. Селянин залишився ще більше невдоволеним і пішов геть. Петро наблизився до урни і з відчуттям безвиході викинув навіть не надписаний зіжмаканий лист паперу. Потім він механічно спустився до архіву за новими папками…


Leave a Reply